Профі
Автор: Марина Кочетова
Усі ми прагнемо новизни, особливо навесні. Та де ж її взяти, цю новизну, коли погода ніяк не налагодиться, а настрій не стабілізується? Але ж нове можна знаходити і в старому. Наприклад, у фотографіях, якщо поглянути на них під іншим кутом...
У галереї людських доль, представленій мною в збірці нарисів, гідне місце займає Олександр Королькевич — майстер унікальної фотографії і просто хороша людина. Саша не є культовою постаттю, але його творчість — подарунок для всіх, хто з ним знайомий. При цьому Королькевич не працює фотографом. Як же склалося його життя? Давайте подивимося.
Народився він у Радянському Союзі наприкінці шістдесятих років, за вісімдесят кілометрів від Мінська. Із семирічного віку жив і навчався в столиці БРСР. Там же відвідував численні гуртки та секції: займався футболом, шахами, вільною боротьбою, музикою (грою на фортепіано), хокеєм, велоспортом, а пізніше й баскетболом. Кожне літо проводив у бабусі на хуторі, радіючи спілкуванню виключно білоруською мовою (до речі, білоруська мова та література були його улюбленими предметами в школі). Життя на хуторі дуже відрізнялося від столичного, Саша із задоволенням збирав льон, із ентузіазмом допомагав бабусі по господарству. У домі була справжня піч, і все готували тільки в ній. Млинці, наприклад, посипали цукром, і так виходили неповторні хутірські ласощі — крем-брюле по-сільському! Коптили м’ясо. Але улюбленою стравою дитинства була мачанка — густий сметанний соус зі шкварками... Не кожному в дитячі роки щастило регулярно ласувати такими стравами!
Отримавши атестат зрілості у 1985 році, він легко вступив до популярного тоді радіотехнічного інституту на факультет автоматики і телемеханіки. Фізика взяла гору над мовами. Здібний і різнобічний юнак навчався добре. Але після другого курсу на нього чекала військова служба. Саме тоді наставала кульмінація війни в Афганістані. На щастя, він потрапив не до Афганістану, а під Ленінград, у війська ППО. Там забезпечували посадку літаків на військовому аеродромі. У 1989 році він повернувся до Мінська і продовжив навчання у рідному інституті. Після армії в молодого чоловіка активізувався інтерес до музики. Уся країна божеволіла від пісень «Ласкового мая», але серйозний Олександр віддавав перевагу «Аквариуму». Закінчивши виш за спеціальністю інженера-електрика, він одразу знайшов роботу, пов’язану з персональними комп’ютерами і програмуванням. Це був перший рік, коли скасували державний розподіл. У житті Саші все йшло як по маслу.
У Канаді він опинився у 1996 році, а замислюватися про переїзд почав ще у 1994-му, коли вирішив відвідувати курси англійської мови. Перша зима в Канаді була дуже холодною, а автобуси не ходили: якраз тривала страйк водіїв. Тому на першу співбесіду Олександр ішов пішки по морозу. Добре, що лише годину. На таксі грошей не було. Він дуже тепло згадує вчительку англійської зі St. Patrick Adult School, де вчили мову багато вихідців зі Східної Європи. Її оптимізм вплинув на його позитивне бачення майбутнього. І Саша знайшов роботу за фахом майже так само легко й швидко, як і в Мінську.
На початку тієї ж осені він уже поїхав у своє перше відрядження — до Фінляндії, де раніше ніколи не був, хоча й жив відносно недалеко від Скандинавії. Робота полягала в тому, що треба було впроваджувати нове обладнання, фахівцем з якого Саша вже був. Пізніше послідували регулярні відрядження до США (Бостон, Нью-Йорк, Чикаго), Сінгапуру та інших країн... І так триває донині! За ці роки фірма вже шість разів змінювала свою назву. Саша виріс до найвищого професійного рівня, і всі скорочення обходять його стороною. Чому? Та тому що він — профі! Людина, яка досягла професійної досконалості. Він любить свою роботу, яка постійно підкидає нові проєкти, удосконалені технології, нових колег. Скромний, стриманий, безвідмовний, він завдяки своїй пунктуальності та виконавчості здобув глибоку повагу оточення. Здавалося б, небагатослівний і стриманий у емоціях. Зате щедрий на добрі й безкорисливі вчинки. У нього вольове обличчя і дуже добрі очі. Це маска чи обличчя людини, яка досягла найвищого ступеня професіоналізму як у роботі за фахом, так і в хобі?! Хіба не таким має бути справжній чоловік?
До чого ж тут фотомистецтво? А до того, що й у ньому Олександр Королькевич — профі! Саша займається фотографією з дванадцятирічного віку. Кілька років тому був пік його захоплення фотографією... потім він навіть на якийсь час відклав фотоапарат... але лише на певний час! Нереалізована мрія стати професійним фотографом ніколи не покидала цього обдарованого майстра-самоучку, чиї дивовижні знімки захоплюють навіть визнаних професіоналів у цій галузі.
Сьогодні фотографують усі. Здається, що тут складного? Танцюють теж ніби всі, але балет — це велике мистецтво. Одна справа танцювати на вечірці, інша — бути артистом балетної трупи. Їжу теж готують усі, але хіба багато хто може похвалитися запрошенням працювати шеф-кухарем в елітному ресторані? Натиснути кнопку на смартфоні — зовсім не хитра справа, а от створити фотошедевр — це вже інше... І справа не у фотоапараті, якість якого впливає лише на рівень різкості. Секрет шедеврального знімка полягає у вмінні фотографа вибудувати композицію. Закон композиції — золоте січення. Саша цим секретом володіє. Яким чином? Природний дар, багаторічна практика, прагнення до самовдосконалення і бажання нести людям добро. Знімки Саша робить під час подорожей. Він завжди любив фотографувати природу. Відточував свою майстерність методом спроб і помилок, бо волів усього доходити самостійно, без підказок з боку і без теоретичних знань із підручників. Знімав усе підряд — заради досвіду. Не намагався вчитися в когось, а шукав своє. На сьогодні в архівах Королькевича є понад 50 000 його фототворів! Він ніколи нічого не видаляє, бо мить не повернеш! Те, що він робить своїм магічним мистецтвом, допомагає насолоджуватися моментом навіть через двадцять років! Адже фотографії активізують пам’ять сильніше і швидше, ніж текст. А тепер уявіть, скільки часу на це йде, якщо створення кожної якісної фотографії займає пів дня! Справжній фотограф уміє побачити те, чого зазвичай не видно.
Ця талановита людина не займається саморекламою, не влаштовує виставок, не бере участі в конкурсах, ніколи не ставить собі за мету показати себе. Він — не комерційна людина (у найкращому значенні цього слова), а покірний слуга мистецтва фотографії. Але друзям і знайомим він майстерно знімає відео, будучи чудовим оператором, здатним виконати надзавдання — передати атмосферу моменту. Я бачила його в роботі, спостерігала, як він, максимально зосереджений на зйомці, створює кліпи. Його роботи мають якийсь загадковий магнетизм. У фотографіях і кліпах він примудряється передати і тремтіння листя, і брижі озера, світло й морок, вітерець і ураган, повільну ходу і шалений галоп, тріумф і жах, м’якість оксамиту і пухнастість хутра, глянець шовку і холодний блиск металу, гру коштовного каміння і бурхливі рухи душі та тіла... Закоханість у життя і творчість, уміння радіти будь-яким її проявам, здатність помічати дрібниці й нюанси, інтерес до деталей і потреба ділитися своєю насолодою — усе це виражає сутність Олександра Королькевича, творця неперевершених кліпів і фотографій. Психологи вважають, що почуття радості виникає через активне сприйняття радості від дрібниць. А найдорожче в житті — добра пам’ять, бо вона робить кожного з нас кращим, добрішим і великодушнішим до людей.
Наслідуйте приклад Олександра Королькевича: якщо ви справді хочете щось зробити, забудьте про час і просто робіть. Майбутнє завжди більше, ніж минуле. Час і можливості краще не втрачати — вони мають властивість не повертатися. Ставтеся до життя легше, і воно легше ставитиметься до вас. Саме за такими правилами живе герой сьогоднішньої розповіді — гідний герой, справжній профі!