Старий
Літня людина.
Живе десь неподалік, можливо, на сусідній вулиці.
Я регулярно зустрічаю його вранці, виходячи з дому.
Сьогодні його немає.
Я помітив його відсутність.
Я звик зустрічати його тут і саме зараз.
Що сталося?
Чому його немає?
Треба з’ясувати причину.
І раптом я зрозумів: я не знаю, хто він.
Не знаю, де він живе.
Щоденними зустрічами він наповнював мій простір, збагачував моє молоде життя особливим змістом ранкових миттєвостей.
Сьогодні його немає.
Але чому?
Я звик до нього.
Звик зустрічати його тут.
Зустрічати зараз.
Треба просто почекати.
Він прийде.
Він неодмінно з’явиться.
Він просто затримався на мить...
Миті розтягуються на години.
Його немає.
Він не прийде.
Це точно.
Ну й нехай!
Що мені до нього?
Навіщо я його чекаю?
Жив раніше й не помічав його.
«А може, він ніколи й не жив на сусідній вулиці?» — раптом осяяла мене здогадка.
Чому ж тоді я зустрічав його тут?
Він просто приходив, щоб сказати мені: «Доброго ранку»?
Приходив спеціально до мене?
Я майже не помічав його.
Я помітив лише його відсутність.
Помітив, коли його не стало.
Мені так почало бракувати його спокійного «Доброго ранку», його лагідного погляду в очі, його доброго погляду мені вслід...
Виходячи на вулицю, я сподіваюся знову зустріти його.
Чекаю, що він прийде.
Тішу себе впевненістю, що ми неодмінно зустрінемося.
Не тут...
Не зараз...
Колись...
У майбутньому.
Я зумію подякувати йому за терпіння.
Він зрозуміє.
Пробачить.
Я сподіваюся...
Час летить невблаганно.
Тепер я й сам уже не молодий.
Старий.
Гуляю тими самими вулицями.
Нещодавно мій погляд вихопив із натовпу хлопця.
Хлопця, який поспішає.
Хлопця, який нікого не помічає на своєму шляху.
Його очі...
У них промайнуло щось давно знайоме.
Так-так, саме той вогник, той світлий погляд!
Тепер я щоранку приходжу до його дверей.
Йому назустріч.
Лагідно усміхаюся і спокійно кажу:
— Доброго ранку.
Він майже не помічає мене, весело бурмоче щось у відповідь і поспішно йде своєю дорогою.
А я довго й доброзичливо дивлюся йому вслід.
Мені залишається небагато.
Але мені й не потрібно більшого.
Тепер я точно знаю: настане день, і він мене помітить.
Я чекатиму.
Автор: G Un