ДЕСЯТЬ РОКІВ ПО ТОМУ

Репортаж із вечора зустрічі випускників школи «Успіх»

Поки збираються гості, а батьки випускників клопочуться біля щедро накритих за допомогою спонсорів столів, я підходжу до вчителя Леоніда Подольського.

Кореспондент: Леоніде Олександровичу, вітаю Вас. Рівно десять років тому відбувся перший випуск...

Л.О.: Якщо бути точним, то першого учня, Іллю К., ми випустили з 12-го, кредитного класу ще у 2014 році. А у 2015-му відбувся перший великий випуск. У доросле життя одразу пішло близько п’ятнадцяти наших учнів.

Кореспондент: То сьогоднішнє свято — це ваша рекламна акція для набору до кредитного класу?

Л.О. (усміхаючись): Звичайно, ні. По-перше, цю зустріч задумали, організували й провели самі випускниці — Агата і Ксюша. По-друге, у нашій школі вже підросли власні майбутні дев’ятикласники. Звичайно, ми приймемо й інших дітей, але тільки тих, хто налаштований на серйозну роботу. Ті, хто приходить до нас у надії «по-легкому отримати» потрібні кредити, зазвичай надовго не затримуються. Вибачте, мені час. Свято починається.

І справді, милі дівчата-ведучі відкривають зустріч і надають слово засновниці та шанованій директорці школи «Успіх» Анні Миколаївні Фроловій.

Потім випускників та їхніх батьків вітає Леонід Олександрович.

Далі починається найцікавіше: ведучі дають випускникам завдання — за одну хвилину розповісти про те, ким вони стали і чого досягли за десять років, що минули від дня випуску.

Випускники блискуче справляються із завданням.

Адже багато хто з них пройшов багаторічну школу «Успіху», почавши навчання ще з дитячого садка.

Ми дізналися, що Джордж працює у сфері економіки, Річард став консультантом у сфері політики, Андрій і Костя працюють інженерами-будівельниками, Кирило і Льоша — програмісти, Анжеліка — бізнесвумен, Ксюша — хімік, Агата — статистик, Анечка — художниця однієї з провідних кіностудій, а Катюша працює у фінансовій сфері.

Петя та Іллюша не змогли приїхати, але записали відеопривітання.

Перший став геологом, а другий — стоматологом.

Що це за звук?

Це знову дзвенить шкільний дзвоник.

Він знову запрошує випускників на ретро-урок.

Лунає запитання: що вам найбільше запам’яталося з тих часів?

Хлопці й дівчата із задоволенням згадують репетиції та виступи шкільного театру, КВК за участю дітей і батьків, уроки-суди над літературними героями, випускний бал, циганський танець у виконанні батьків.

Ще одне цікаве запитання:

що б ви побажали самому собі, якби сьогодні зустріли себе у 12-му класі?

Анжеліка мудро радить:

«Не поспішайте дорослішати».

Запитання були й до батьків.

Зокрема, їх запитали, чи допомагали вони дітям виконувати домашні завдання і чи не писали за них твори.

Батьки чесно відповіли, що допомагали читати великий обсяг літературних творів по розділах — наприклад, «Майстер і Маргарита», «Сотников», «Обмін», «Старший син», «Один день Івана Денисовича» та інші.

А потім перевіряли написані дітьми роботи.

Тут же, просто під час уроку, зачитують уривки з прощальних творів, які випускники написали десять років тому.

Агата:

«Без цієї школи моє життя було б зовсім іншим, і я була б зовсім іншою людиною. Я ніколи не забуду цей клас, “команду нашої молодості”.»

Ксюша:

«Дякую за всі вірші та оповідання. З них я винесла багато життєвих уроків. Хочу побажати, щоб у вас завжди були учні із сяючими очима».

Льоша:

«Школа навчила мене, що означає працювати і що означає бути хорошою людиною».

Джордж:

«Без вас я не вступив би до університету».

Саша:

«Я ходила б до цієї школи навіть тоді, якби вона не давала кредитів».

Антон:

«Тут учителі не читають лекції, а діляться своєю душею».

Маша:

«Тільки російська школа могла змусити мене прокидатися так рано, коли мої друзі ще додивляються сни. Але кожна хвилина, проведена тут, була того варта. Нехай славиться той день, коли Анна Миколаївна заснувала цю школу».

Василіса:

«Школа була благословенням».

Привітати випускників прийшли й нинішні учні школи.

Діти 5-го класу демонструють моду останніх ста років. Діти підібрали — а деякі навіть пошили за допомогою батьків — костюми, характерні для того чи іншого десятиліття.

Сцена перетворюється на подіум.

Лунає музика, що відповідає тим далеким часам.

Вибух оплесків — за креативність та оригінальність.

На сцену виходять учні 8-го класу.

Вони виконують «Шкільний біт», а потім ми заворожено слухаємо, як Емілі грає на скрипці.

Дякуємо вчителям, які підготували ці виступи, Є.Н. Книшевій та Т.П. Дуневській!

Дякуємо і вам, діти!

Що тепер?

Ах, так!

Фотографія на пам’ять.

На тому самому місці, де й десять років тому.

Тепер можна повернутися до зали, до частування.

Столи стоять окремо, але випускники й тут не хочуть розлучатися та збираються всі разом за одним столом.

Спогади.

Дзвінкий сміх.

Щирі розмови.

Відчуття єдиної родини.

Довго прощаємося.

Я запитую:

«Через десять років знову зустрінемося?»

Усі хором вигукують:

«ЧЕРЕЗ П’ЯТЬ!»

Вікторія Юнітер