Порох ще є в порохівницях
Марина Кочетова
Минулої п’ятниці, 5 червня, в приміщенні Університету Оттави з успіхом відбувся захід, присвячений 10-річчю ТОЛКу — Творчого Оттавського Літературного Клубу. Це був поетично-музичний вечір, на якому, зокрема, був присутній і виступав найстарший за віком член клубу, ім’я якого відоме в Монреалі та Оттаві не лише завдяки його поетичним збіркам. Це Борис Вольфович.
Відсвяткувавши у лютому свій 90-річний ювілей, Борис Осипович продовжує вести активний спосіб життя та не перестає дивувати всіх новими творчими здобутками в різних сферах. Народний майстер, він є справжнім фахівцем зі створення панно та картин із березової кори, що для Канади є великою рідкістю. Адже тут недостатньо просто придумати сюжет і передати його без слів, як у поезії. Спочатку потрібно знайти матеріал — кору берези, а потім належним чином її обробити. Тож усі березові гаї нашого міста та його околиць ніби подружилися з Вольфовичем.
Під час прогулянок на природі він не лише дихає свіжим повітрям і спалює зайві калорії, а й шукає сюжети для майбутніх творчих проєктів, адже саме їхнє розмаїття, на його думку, подовжує життя.
Досягнувши такого поважного віку, ця творча особистість не дозволяє собі зупинятися на досягнутому. Здавалося б, навіщо далі розвивати спостережливість? Хіба не можна просто милуватися краєвидами, які змінюються залежно від пори року? Мабуть, багато хто так і робить. Але для Бориса це надто просто. Йому неодмінно хочеться кинути собі виклик і перевірити, чи ще є порох у порохівницях.
Вже на перших етапах кожного творчого проєкту він подумки торкається чужої душі. А душею, на його переконання, наділені не лише люди, а й тварини, рослини і навіть каміння.
Роботи цього митця — це приємні дотики до чужих душ із прагненням зрозуміти їх і перетворити чуже на близьке та рідне. Він здатний на це, бо мислить і бачить неординарно, бо не залишається байдужим до того, що відбувається навколо. Він уміє слухати і чути. Можливо, саме тому до нього постійно приходять люди різного віку. Вони навідуються не лише для того, щоб познайомитися з новими роботами в майстерні, розташованій у гаражі його таунхауса, а й щоб поговорити про життя, посидіти на затишній кухні, послухати нові вірші у виконанні автора та почути свіжі дотепні анекдоти на злобу дня, які він складає сам.
Тож життя триває!