ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО БАЛЕТМЕЙСТЕРА
9 травня в Москві на 99-му році життя пішов із життя видатний балетмейстер сучасності Юрій Григорович. Культова постать у світі мистецтва, він прожив довге, насичене й зіркове життя. Така доля випадає лише обраним. Його творча спадщина — чудовий подарунок людству.
Юрій Миколайович робив щасливими всіх, хто бачив його балети. Він щедро ділився своїм талантом, відкриваючи глядачам силу почуттів і пристрастей. Його твори передавали могутність людського духу, гордість творення й проникали в найпотаємніші глибини душі. Масштаб особистості маестро вражав.
Його талант мав особливу природу — він не просто спалахнув раптово, а формувався й розкривався впродовж десятиліть. Григоровича по праву можна вважати творцем нової балетної Галактики. Він плекав у собі найвищі людські цінності й водночас залишався вільним від шаблонів. Його внутрішній світ поєднував інтелект, емоції та красу.
З одного боку, його вважали тираном і деспотом. З іншого — захоплювалися його енергією, працелюбністю, творчою сміливістю та здатністю втілювати задуми в реальність. Як писав Омар Хаям: «Один не розбере, чим пахне троянда, інший із гірких трав добуде мед».
Чайковський називав балет найморальнішим із мистецтв. І справді, створити шедевр у цій сфері здатна лише людина з надзвичайно високою внутрішньою планкою. Григорович почав ставити балети ще у двадцятирічному віці й незмінно дивував глядачів і професіоналів. Він створював хореографічні фрази, рухи, пантоміми — всю тканину вистави. Прими балету втілювали його задуми, а він сам надихав і спрямовував їх.
Я багато років дружу з трупою Маріїнського театру, а тому відношу себе до людей, близьких до балету. Влітку 2016 року Юрій Миколайович приїхав до Санкт-Петербурга, щоб відновити свій балет «Кам’яна квітка». Він особисто керував репетиціями, залишаючись вірним своїй жорсткій, але геніальній манері роботи. Танцівники ділилися враженнями: кожне його зауваження несло в собі ясність, сенс і логіку. У 89 років він пам’ятав увесь хореографічний текст і навіть показував рухи з такою легкістю, наче йому було сорок.
Того літа мені пощастило стати свідком несподіваної зустрічі. На репетиції сторонніх не допускали, але мій друг із балетного управління запропонував компенсувати моє розчарування — ми разом вирушили до готелю «Асторія», де зупинився маестро.
Коли ми увійшли, Григорович тепло привітав нас тихим, м’яким голосом. Він виглядав молодшим за свої роки, був тендітної статури, з дрібними рисами обличчя та короткою стрижкою «їжачок». Він зовсім не відповідав образу тирана. Його потішило, що я не балерина — як виявилося, він утомився від нескінченних прохань колег по цеху. Просте людське спілкування приносило йому справжню радість.
Мій супутник невдовзі пішов, і я залишилася з Григоровичем удвох. Він запропонував поснідати разом. Сніданок виявився особливим: два бутерброди з осетриною та чорною ікрою на бородинському хлібі, горіхи, сир, гур’євська каша, чай і графин дорогого коньяку. Такий сніданок він замовляв у готелях по всьому світу. Побачивши моє здивування щодо коньяку, він пояснив, що серед балетних людей вважається цілком нормальним пити його саме вранці.
Я дотримувалася запропонованої ним гастрономічної послідовності. Він насолоджувався кожним елементом трапези. У цей момент я відчула: переді мною людина, яка нікому не наслідує, не боїться умовностей і залишається самою собою. Сніданок із творцем балетної Галактики — це була неймовірна удача.
Через кілька років, під час пандемії, мені зателефонували з балетного управління Маріїнського театру.
«Привіт від Юрія Миколайовича, — сказали мені. — Він запитує: “Як поживає Марина з довгим волоссям? Нехай зателефонує”.»
Я була приголомшена — він мене пам’ятав.
Я зателефонувала. Йому вже було за дев’яносто, але він пам’ятав наш сніданок, розмову, атмосферу тієї зустрічі. І це назавжди залишиться в моєму серці.
23 травня, у день його похорону, я запалила свічку й пом’янула великого балетмейстера бутербродом із копченою осетриною та чаркою коньяку. На дев’ятий день — зварила гур’євську кашу, як він любив.
Ім’я Юрія Григоровича назавжди залишиться на п’єдесталі світової хореографії. Він здобув безсмертя.
Вічна пам’ять...
Марина Кочетова