20 РОКІВ З «УСПІХОМ» — ЛЕОНІД ПОДОЛЬСЬКИЙ

(суб’єктивні вчительські нотатки)

Чим довше я живу, тим більше переконуюся, що жодна випадковість не є випадковою. До чого я це веду? До того, що зовсім не випадково майже двадцять років тому я опинився у школі «Успіх». Утім, про все по порядку.

Учителювати я почав не тут. До нашого переїзду до Канади за моїми плечима було двадцять років викладання російської мови та літератури старшокласникам в Україні та шість років роботи у школах США. І також у старших класах.

У Канаді я почав із кредитних класів і п’ять років працював у St. Pius X High School.

Тому, коли мені запропонували працювати з п’ятикласниками великої приватної школи, та ще й лише раз на тиждень, я дуже здивувався:

— Та я ж… та мені… — у цю мить у голові промайнули всі мої вчительські нагороди, регалії та звання, але розуму вистачило не вимовити цього вголос.

І я погодився тут працювати.

Треба сказати, що я не лише не помилився, а провів тут — і проводжу досі — свої найкращі вчительські роки.

По-перше, у таких школах є можливість достукатися до кожної дитини, побачити її талант і можливості.

А по-друге, школа та її адміністрація виявилися відкритими до нових ідей і нестандартних методів навчання.

Ми тут узагалі переконані, що талант є в кожній дитині. Треба лише вчасно його помітити й допомогти розвинути.

Коли я був ще зовсім молодим учителем, на мене справила велике враження мудра притча Фелікса Кривіна:

Доісторична дитина котила піщаною дорогою зігнуту лозинку. Вона щойно винайшла колесо. За нею з осудом спостерігали вчителі печерної школи:

— Що він собі дозволяє?! Грався б, як усі нормальні діти, палицями.

Лозинку розігнули, хлопчика покарали, а про колесо забули на найближчу тисячу років.

Я б цю притчу викарбував золотими літерами на стіні кожного педагогічного інституту.

Ми не повинні, ми не маємо права не помічати таланти дітей. Якщо ви їх не бачите — ви обрали не ту професію.

Я взагалі порадив би молодим учителям дуже уважно прислухатися до того, що говорять діти.

Якось після уроку літератури до мене підійшла десятирічна Ліза.

— Ось подивіться, що я написала.

Це був вірш:

Знову чарівна, прекрасна ця осінь,
Між хмарами синього неба просинь,
Навіть таємничий примарний цей ліс
Наче палац, повний дивних чудес,
Де різнобарвне, тендітне листя
Наче святковим намальоване пензлем.

З дозволу авторки я прочитав цей вірш своєму п’ятому класу.

— Я теж пишу вірші, — відгукнувся Саша.

— А давайте влаштуємо вечір і почитаємо вірші, — запропонувала Віка.

— Поетичний вечір, — уточнив я.

— При свічках, — мрійливо сказав Костя.

— Ми пироги спечемо, — додала Альона.

Так виникла традиція проведення поетичних вечорів.

А ось іще одна історія.

Усе почалося з жарту Льоші:

— Вам, учителям, добре: вам «двійок» не ставлять…

— Хочеш на наше місце?

— Було б непогано.

— Давайте на один день поміняємося місцями.

Тут же призначаємо вчителів у молодші класи, обираємо директора, відправляємо «нових учителів» на стажування і призначаємо «День самоврядування».

Мої допитливі учні часто розпитували мене про життя в Радянському Союзі, про школи, де я працював раніше.

Якось я розповів їм про КВК. Моїм учням ідея сподобалася. І ось проведення таких зустрічей уже стало щорічною традицією.

До речі, батьки також охоче беруть участь у цих веселих конкурсах.

Окрема історія — новорічні свята.

Діти не лише беруть участь у написанні сценаріїв, а й із задоволенням грають у виставах. До речі, разом зі своїми вчителями.

Із задоволенням назву імена наших чудових учительок-акторок Т. П. Дуневської, Є. Н. Книшевої, прекрасної співачки Є. Н. Ємельяненко.

Часто і директор школи Анна Миколаївна грає ту чи іншу роль у виставі, а її незмінна помічниця Оксана Миколаївна Фролова завжди допомагає організувати концертну залу, підібрати костюми та відповідний музичний супровід для всіх наших свят.

Серед поставлених вистав — «Цирк запалює вогні», «Попелюшка», «Дівчинка з планети Ялмез», «Три мушкетери» та багато інших.

Новорічні вистави стали поштовхом до відкриття шкільного театру, і тепер наші сценки та вистави батьки й гості школи можуть бачити не лише напередодні Нового року.

Відчуваю, що трохи захопився спогадами про наші цікаві справи.

Але головне в школі — це все-таки навчання.

І тут і мої колеги, і я керуємося принципом: «ВЧИТИ ДІТЕЙ ЖИТТЮ».

Особливо на матеріалі предметів гуманітарного та естетичного циклів.

Адже в кожному оповіданні, у кожній картині, у кожному музичному творі міститься урок життя. Треба лише вміло його побачити й донести до дітей.

Звідси наше прагнення зробити кожен урок захопливим і незвичайним.

Так у нашій постійній практиці з’явилися уроки «Від першої особи», де діти перевтілюються в літературних героїв. Вони навіть одягають костюми відповідної епохи.

Звідси й уроки-суди над персонажами.

Від наших прокурорів дістається і Хлестакову, і Печоріну, і Простаковій.

Звідси й театральні етюди на тему твору, який ми вивчаємо, звідси й постійне звернення до власного життя дітей, їхнього особистого досвіду.

«Успіх» має якусь магічну притягальну силу.

Навколо школи гуртуються найкращі люди міста.

Друзями школи та постійними гостями в різний час були професор Московського університету А. М. Берлянт, професор Квебекського університету Л. Г. Шавініна, художниця Є. С. Лур’є, один з авторів Радянської енциклопедії С. І. Венецький, працював у нас великий знавець світової культури Б. А. Школьник.

Зараз математику в школі викладає кандидат економічних наук Є. Н. Книшева.

І якщо вже зайшла мова про вчителів, які працюють сьогодні, дуже хочеться згадати також Наталію Василівну, Альону Григорівну та Оксану Анатоліївну.

Діти їх обожнюють.

Здається, написав про все, хоча важко вмістити і двадцять років життя школи, і власне довге життя в рамки однієї статті.

Однак життя триває.

А «Успіх» залишається з нами, а ми завжди залишаємося з «Успіхом»!

ЛЕОНІД ПОДОЛЬСЬКИЙ

Якщо ви хочете записати вашу дитину до школи «Успіх», телефонуйте: 613-218-8805.

Leonid Podolski