До Дня вчителя

Автор: Олександр Сініцин

Закінчення початкової школи збіглося з переходом до нової школи, яку щойно збудували в нашому районі. Причому перейшли ми не до четвертого класу, а відразу до п’ятого. Маленький стрибок для людства, але великий крок для мене — він започаткував нову епоху в моєму житті. Нова школа, нові вчителі, нові однокласники.

У країні на повну силу розквітали Перебудова й демократія. Нам запропонували на вибір три іноземні мови: німецьку, англійську та французьку. Я вибрав німецьку. Я вже знав ein, zwei, drei, Hände hoch та інші вислови на кшталт «Гітлер капут». Крім того, хотів стати розвідником, як Штірліц.

Але політична ситуація змінювалася, і я зрозумів, що головним ворогом тепер є Америка. Отже, без англійської — ніяк.

У мене був друг на рік старший, і він навчив мене базових слів. Тож на початок навчального року мій «skill level» уже був достатнім, аби я міг вважати себе майже перекладачем. Можливо, саме це допомогло мені вивчати мову без особливих труднощів, і незабаром я почав отримувати похвалу від своєї нової вчительки.

Так зародилися наші добрі стосунки з Мариною Євгенівною Кочетовою.

Добре слово, як кажуть, і кішці приємне, тож я старався відповідати очікуванням.

З учителькою мені, звичайно, пощастило на всі сто відсотків. Молода, симпатична, вона випромінювала море позитиву. Інтерес до її уроків був надзвичайно високим. І це помічали всі, з ким я спілкувався, — від молодших школярів до старшокласників.

Окрім надзвичайно цікавих уроків англійської, були ще й факультативні заняття… з грузинської мови! І там був справжній аншлаг. На заняття приходили навіть двієчники, хоча, здавалося б, кого взагалі могла зацікавити грузинська мова. На цих уроках ми називали її Маріне Кочетовідзе.

Заняття і з англійської, і з грузинської проходили інтерактивно: ми обговорювали журнали, знайомилися з різними культурами, влаштовували свята, на Новий рік діставали зі шкарпетки символічні подарунки, куштували різні страви.

Навіть кокос, про який ми тоді взагалі нічого не знали.

Це було круто!

Іноземна мова, крім самого цікавого процесу навчання, іноді приносила й матеріальну користь. Одного разу на базарі, де в справжньому тандирі пекли грузинський хліб, нам безкоштовно дали лаваш за вірш, прочитаний грузинською мовою. Це було дуже несподівано й приємно.

За шкільною програмою я просувався досить успішно. Оцінки були 5, 5+ і навіть 6! Напевно, шістку я отримав за той випадок, коли допоміг провести урок за відсутності вчительки через надзвичайні обставини.

Такими темпами я вже націлювався на 18+, але все добре колись закінчується.

Марина Євгенівна почала використовувати свої знання англійської за прямим призначенням — працювати перекладачем під час закордонних поїздок. Але наше спілкування на цьому не припинилося. Час від часу я отримував посилки з листівками, наліпками та іншими «артефактами» з далеких світів.

Це були неймовірні відчуття.

У старших класах я спробував потрапити до програми обміну школярами зі США. Марина Євгенівна допомагала мені складати англійською розповідь про себе. Але, незважаючи на таку кваліфіковану допомогу, відбір я не пройшов.

Хоча в школі вона вже не викладала, Марина Євгенівна була й назавжди залишилася моєю улюбленою вчителькою. Ми з однокласниками ходили до неї в гості, пили чай і слухали розповіді про Австралію та інші країни.

Згодом Марина Євгенівна переїхала до Канади, і наші контакти обірвалися. Час від часу я намагався знайти її в соціальних мережах, але безрезультатно.

А потім несподівано отримав від однокласниці її електронну адресу. Листування відновилося і триває донині.

Навіть зараз її «позитивометр» просто зашкалює. Це саме та людина, до якої можна звернутися у важку хвилину й отримати добру порцію підтримки та розради.

Її життя наповнене цікавими людьми й подіями, про які вона пише у своїх нарисах. У неї навіть є власна авторська сторінка на російськомовному порталі в Оттаві.

А щосуботи вона навчає дітей у школі — тільки вже не англійської, а російської як іноземної.

Колись Марина Євгенівна дивувала нас своїм знанням англійської, а тепер, проживши в Канаді понад двадцять років, вражає чудовим володінням російською мовою.

Вона дуже різностороння людина, тому спілкуватися з нею завжди цікаво. Залишається лише побажати, щоб це спілкування тривало якомога довше.

Добре, що існує День учителя — день, коли можна і потрібно привітати своїх учителів.

Колишніх учителів не буває.

Адже вчитель — це не той, хто навчає, а той, у кого навчаються!